Category: Без рубрики

Вертій О.І.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.64

 

Анотація. Здійснено аналіз наукової праці М. Набок «Національні особливості сприйняття українських народних дум крізь призму «творець – виконавець – слухач». Scientific developments of European countries in the area of philological researches: Collective monograph. Riga: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2020. P. 2. P. 327-344. ISBN 978-9934-588-56-3. На матеріалі українських народних дум охарактеризовано основні складники образу кобзаря, бандуриста і лірника, які визначають його національну природу і сутність.

Ключові слова: народні думи, сприйняття, національні цінності, свідомість.

ЗАВАНТАЖИТИ

Гриценко А.П., Мозговий О.С.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.5

 

Анотація. У статті авторами досліджується вплив комуністичної пропаганди на систему освіту в СРСР. Аналізується роль системи освіти в поширенні комуністичної пропаганди з метою формування нового, радянського типу людини. В ході аналізу встановлено, що в основі поширення пропаганди через систему освіти лежить конфлікт між баченням комуністичної революції Марксом та Леніним. Маркс вважав, що комуністична революція має відбутися в індустріально-розвиненій країні з численним робітничим класом, в той час як Ленін прагнув здійснити революцію в Росії, яка під критерії Маркса не підпадала. Тому Ленін прагнув компенсувати це масованою пропагандою, яка мала додати населенню Росії революційного запалу, і освіті тут відводилась першочергова роль.

Ключові слова: радянська пропаганда, освіта, СРСР, марксизм, ленінізм, виховання, трудові школи, філософія освіти, засоби масової інформації, політична система, політична освіта.

ЗАВАНТАЖИТИ

Король В.М.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.14

 

Анотація. Стаття присвячена аналізу характерних рис і особливостей організації та здійснення в Україні сільської електрифікації протягом першого повоєнного двадцятиліття (1945-1965 рр.).

Автором розглянуто повоєнні радянські урядові постанови щодо розвитку сільської електрифікації. Владою передбачалося застосування електрики передусім у виробничих процесах, роблячи ставку на використання відновлювальних джерел енергії та/або місцевих дешевих видів палива. Цей процес відбувався в умовах адміністративно-командної системи, він санкціонувався і спрямовувався централізовано, директивним шляхом на вищому державному рівні.

Визначено три періоди здійснення цього процесу:

– друга половина 1940-х років – початок повоєнної електрифікації у поєднанні з відбудовою найнеобхідніших виробничих та інфраструктурних об’єктів;

– 1950-ті роки – активне будівництво автономних електростанцій і створення локальних електромереж у сільській місцевості;

– перша половина 1960-х років – проведення суцільної електрифікації сіл із централізованим підключенням їх до єдиної державної електромережі.

Постачання обладнання, монтаж, ремонт, нагляд і обслуговування сільських енергетичних установок здійснювали обласні контори Республіканського тесту (згодом Головного управління) сільської електрифікації («Укрсільелектро»/«Укрголовсільелектро»). Проте ефективність його залишалася доволі низької, а якість виконаних робіт викликала численні нарікання.

Електрифікація коштувала чималих коштів, відбувалася нерівномірно і залежала від низки місцевих умов (наявність поруч річок, родовищ палива, індустріальних об’єктів, транспортного сполучення тощо).

Дослідження базується на матеріалах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки.

Ключові слова: Укрсільелектро, електрифікація, будівництво, сільська місцевість, електростанції, електромережі, повоєнна доба.

ЗАВАНТАЖИТИ

Гриценко А.П., Прокопчук В.С., Чумаченко О.А.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.23

 

Анотація. У статті авторами визначенні жанрові особливості радянського образотворчого мистецтва протягом періодів «Відлиги» та «Застою», зокрема, соцреалізму, як основному жанрі, та дослідженні впливу радянської комуністичної пропаганди вибудованої навколо образотворчого мистецтва та виокремленні його впливу на мистецьку течію.

У добу Застою, жанр соцреалізму піддається остаточній консервації своїх притаманних рис. Авторами статті, перш за все, звернено увагу на вплив внутрішньої політики та боротьби з західними жанрами на еволюцію соцреалізму, коли під час виставки авангардистів М. Хрущов розкритикував жанрові особливості соцреалізму, вказуючи на необхідність збереження соціальної реальності. За періоду правління Л. Брежнєва відбувалися розгони демонстрацій, таких як «Бульдозерна вистава», що також мало значний вплив на формування жанрових рис соцреалізму.

У статті розкрито еволюцію жанрових особливостей соцреалізму та відзначено його адаптацію до політичних й ідеологічних змін у періоди «Відлиги» та «Застою». Авторами висвітлено важливі етапи цього процесу, звернено увагу на вплив внутрішньої політики та зовнішніх викликів на формування образотворчого мистецтва в радянському суспільстві в умовах пропаганди.

Ключові слова: радянське образотворче мистецтво, соцреалізм, «Відлига», «Застій», комуністична ідеологія, пропаганда.

ЗАВАНТАЖИТИ

Гончарук М.С.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.33

 

Анотація. У статті досліджується роль видатного українського перекладача і дослідника літератури Миколи Мірошниченка у розвитку двостороннього діалогу між нашими народами в різних сферах. Авторка розглядає роль особистості як ключового та унікального ресурсу розвитку відносин між країнами, які лише відновили свою державну незалежність після десятиліть радянської окупації, знищення питомо притаманних нашим народам механізмів творення самобутнього державного, культурного, дипломатичного простору; які вчаться вибудовувати двосторонній діалог, налагоджувати співпрацю в різних секторах, в тому числі літератури, культури, журналістики. Актуальність статті полягає у малодослідженості постаті Мірошниченка як українського перекладача, дослідника літератури та його спадщини в контексті пожвавлення двостороннього діалогу та наявності певних кризових процесів, таких як криза компетентності, якості робіт та фаховості самоназваних дослідників культурних взаємин між нашими країнами.

Охарактеризовано явище української азербайджаністики (в контексті якої і розглядається постать М.Мірошниченка) як сталий, тяглий процес, зі своїми традиціями, цінностями, до формування якого доклали зусиль видатні Микола Гулак, Олександр Навроцький, Лев Лопатинський, Агатангел Кримський, Леонід Первомайський, Валерій Марченко, Павло Мовчан тощо.

Названі основні здобутки Миколи Мірошниченка як українського перекладача азербайджанської літератури: розвиток української азербайджаністики як явища в українській літературі та науці, продовження традицій видатних М.Гулака, А.Кримського тощо, актуалізація їх здобутків та напрацювань; систематизація та дослідження великих обсягів перекладацьких та наукових робіт, виокремлення з них якісних та компетентних; розвиток діалогу між письменниками, літературознавцями, журналістами України та Азербайджану; переклад українською мовою десятків азербайджанських поетів, як класиків, так і сучасних авторів.

Авторка акцентує на причинах виняткової цінності і значущості праць Мірошниченка: на відміну від багатьох українських перекладачів з азербайджанської, Микола Миколович досконало володів азербайджанською мовою (а також турецькою, старотурецькою, кримськотатарською) та постійно вдосконалював свої знання літератури, культури, історії, звичаїв і традицій азербайджанців, без чого неможливо здійснити високохудожній переклад як сучасної літератури, так і класиків, які писали свої тексти під впливом складних містико-філософських течій; більше тридцяти років свого життя дослідник присвятив азербайджаністиці, що увінчалося фундаментальною двотомною «Антологією азербайджанської поезії», яка була видана у 2006 році і по сьогодні залишається головною працею, що репрезентує на високохудожньому рівні азербайджанську літературу в українських перекладах.

У статті окреслюється ряд задач, які необхідно реалізувати для продовження справи М.Мірошниченка та якісного розвитку літературних взаємин між нашими країнами: видання рукописів перекладів з азербайджанської, що так і не побачили світ за життя перекладача через брак фінансування; видання авторських збірок поезій, зокрема, циклу поезій, присвячених цій країні; розвиток діалогових площадок, для обговорення та аналізу спадщини поета, перекладача та дослідника між фахівцями на міждержавному рівні.

Ключові слова: Азербайджан, Микола Мірошниченко, українсько-азербайджанські відносини, перекладацтво, літературний процеси, українська азербайджаністика.

ЗАВАНТАЖИТИ

Саранов С.В.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.42

 

Анотація. Мета статті – розглянути проблему співвідношення категорії «миру» у «Государі» Макіавеллі та «Політичному заповіті» Рішельє. Окрім загальнонаукових методів дослідження основним методом дослідження виступає порівняльно-історичний метод. Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснюється комплексний порівняльний аналіз категорії «миру» у «Государі» Макіавеллі та «Політичному заповіті» Рішельє. Представлено авторську концепцію внутрішньої структури категорії «миру» з урахуванням привнесення до цієї структури допоміжних елементів. Окрім цього,  вперше в історіографії досліджуваного питання аналіз категорій «миру» в «Государі» та «Політичному заповіті» проведено на основі положень методологічної статті французького історика Марка Блоку «До порівняльної історії європейських суспільств». Висновки. Порівняльний аналіз категорії «миру» в «Государі» та «Політичному заповіті» Рішельє показує продуктивність методологічних позицій статті Марка Блока «До порівняльної історії європейських суспільств», а також точки зору Лео Штрауса висловленої в його концепції «трьох хвиль сучасності» щодо розриву Макіавеллі зв’язку з «досучасною» політичною думкою. Автор стверджує, доповнюючи думку та аргументацію Лео Штрауса, що в контексті аналізу категорії «миру» розрив був здійснений Макіавеллі, насамперед, з традицією Святого Августина та Томи Аквінського. Навпаки, на на думку автора, Рішельє в «Політичному заповіті» намагається пов’язати дві традиції, макіавелліївську та «досучасну», намагаючись запропонувати «компромісний варіант».

Ключові слова: «Государ», «Політичний заповіт», категорія «миру», Марк Блок, Лео Штраус.

ЗАВАНТАЖИТИ

Гончаренко А.В.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.50

 

Анотація. У статті досліджено еволюцію зовнішньополітичного курсу адміністрації президента США Р. Ніксона щодо Китаю в січні-лютому 1969 р. Проаналізовані причини, хід та наслідки активізації зовнішньополітичної стратегії США у китайському напрямку  протягом періоду, що вивчається. Охарактеризовано практичну реалізацію зовнішньополітичних ініціатив адміністрації Р. Ніксона щодо КНР у в січні-лютому 1969 р. Висвітлено позицію Білого Дому у протистоянні КНР–КР, а також конкретні зовнішньополітичні дії Вашингтону щодо Пекіну та Тайбею. Окреслено роль різних угрупувань в американському істеблішменті у процесі розвитку зовнішньополітичного курсу адміністрації президента США Р. Ніксона щодо Китаю в січні-лютому 1969 р.

Не дивлячись на наявність у політичних, академічних і громадських колах США певних настроїв стосовно визнання КНР як політичної реальності міжнародного життя, питання юридичного визнання Китаю в другій половині 60-х рр. ХХ ст. постійно відходило на другий план.

Перемога Річарда Ніксона на президентських виборах 1968 р. супроводжувалася цілою низкою змін у системі геополітичних і військових пріоритетів США. Більш реалістичний підхід нової республіканської адміністрації щодо Китайської Народної Республіки був зумовлений насамперед тим, що Пекін, який відмовився від альянсів і претендував на роль «третьої сили», став потужним гравцем на міжнародній арені. Крім того, політика Кеннеді–Джонсона  не виправдала себе, оскільки Китай активізував свою зовнішню політику, налагодив відносини з багатьма країнами, в тому числі з союзниками Сполучених Штатів Америки.

На початку президентства Річарда Ніксона в січні-лютому 1969 р. його адміністрації вдалося швидко розробити і почати реалізацію цілісної концепції «нової політики» стосовно Китаю. Китайська політика нової адміністрації була нерозривно пов’язана з зовнішньою політикою США в Азії і відображала зіткнення американських і китайських інтересів у цьому регіоні. Водночас представники американського істеблішменту мали чітке уявлення про те, як вони могли б вплинути на радянсько-китайські відносини з метою поглиблення розколу між СРСР і КНР і яку конкретну вигоду вони могли б отримати від цього.

Ціла низка об’єктивних і суб’єктивних факторів не завадила адміністрації 37-го президента США Річарда Ніксона радикально змінити китайську політику Вашингтону. Комуністичний Китай продовжував визнаватися потужним чинником американсько-радянського діалогу.

Завдяки цьому наприкінці 60-х рр. ХХ ст. поступово почали складатися об’єктивні передумови, які сприяли нормалізації американсько-китайських відносин у майбутньому та дозволили вирішити більшість суперечливих питань, що врешті-решт призведе до міжнародного визнання Китайської Народної Республіки Сполученими Штатами Америки.

Ключові слова: США, КНР, КР, Китай, зовнішня політика, американсько-китайські відносини, Річард Ніксон, Генрі Кіссінджер.

ЗАВАНТАЖИТИ

Клюєв А.М., Чумаченко О.А.

DOI: doi.org/10.21272/shaj.2022.i39.p.5

 

Анотація. У статті автори розглядають козацькі літописи і щоденники ХVІІ–ХVІІІ ст. під кутом зору висвітлення питання економіки і грошового обігу Гетьманщини. Джерельна цінність кожного з них не однакова, але їх об’єднує спільна ідея – утворення і зміцнення козацько-гетьманської державності України, утвердження економічної незалежності та боротьба українських гетьманів за збереження автономії в умовах «Руїни» і наступу на права Гетьманщини з боку російських царів у ХVІІІ ст. Досліджено, що у добу польського короля Сигізмунда ІІІ (1587–1632) розширення торговельних відносин призвело до поширення на українських землях золотої та грубої срібної монети – дукатів і талерів з країн Західної Європи. Доведено, що постійні війни, які вела у ХVІІ ст. Річ Посполита з Туреччиною, впливали на поступове зростання вартості талера і дуката. Описуючи у своєму літописі період поширення у Гетьманщині російських порядків за гетьмана Івана Брюховецького (1663–1668), Г. Граб’янка детально характеризує нововведенні грошові та натуральні податки, запроваджені у 60-х роках XVIІ ст. Висвітлено факти про використання у грошовому обігу Гетьманщини золотих та їх курс до російського рубля і західноєвропейських грошей. З’ясовано, що іншою стабільною одиницею на грошовому ринку стає золотий дукат, який в Україні називали «червоним золотом». Доведено, що С. Величко перебільшив темпи витіснення західноєвропейської монети російською з українського ринку після Полтавської битви 1709 року. Згадки першої чверті XVIII ст. у письмових джерелах Лівобережної України про чехи (півторагрошовики) збігаються із свідченням нумізматичного матеріалу щодо найбільшого поширення чехів в обігу Лівобережжя згаданого періоду. Однак і в наступні два-три десятиріччя чехи залишалися однією з популярних монет українського ринку.

Ключові слова: Сіверщина, грошовий обіг, скарби, монети.

ЗАВАНТАЖИТИ