Азербайджанська місія українця: Микола Мірошниченко як поет, перекладач, літературознавець
Гончарук М.С.
DOI: doi.org/10.21272/shaj.2023.i41.p.33
Анотація. У статті досліджується роль видатного українського перекладача і дослідника літератури Миколи Мірошниченка у розвитку двостороннього діалогу між нашими народами в різних сферах. Авторка розглядає роль особистості як ключового та унікального ресурсу розвитку відносин між країнами, які лише відновили свою державну незалежність після десятиліть радянської окупації, знищення питомо притаманних нашим народам механізмів творення самобутнього державного, культурного, дипломатичного простору; які вчаться вибудовувати двосторонній діалог, налагоджувати співпрацю в різних секторах, в тому числі літератури, культури, журналістики. Актуальність статті полягає у малодослідженості постаті Мірошниченка як українського перекладача, дослідника літератури та його спадщини в контексті пожвавлення двостороннього діалогу та наявності певних кризових процесів, таких як криза компетентності, якості робіт та фаховості самоназваних дослідників культурних взаємин між нашими країнами.
Охарактеризовано явище української азербайджаністики (в контексті якої і розглядається постать М.Мірошниченка) як сталий, тяглий процес, зі своїми традиціями, цінностями, до формування якого доклали зусиль видатні Микола Гулак, Олександр Навроцький, Лев Лопатинський, Агатангел Кримський, Леонід Первомайський, Валерій Марченко, Павло Мовчан тощо.
Названі основні здобутки Миколи Мірошниченка як українського перекладача азербайджанської літератури: розвиток української азербайджаністики як явища в українській літературі та науці, продовження традицій видатних М.Гулака, А.Кримського тощо, актуалізація їх здобутків та напрацювань; систематизація та дослідження великих обсягів перекладацьких та наукових робіт, виокремлення з них якісних та компетентних; розвиток діалогу між письменниками, літературознавцями, журналістами України та Азербайджану; переклад українською мовою десятків азербайджанських поетів, як класиків, так і сучасних авторів.
Авторка акцентує на причинах виняткової цінності і значущості праць Мірошниченка: на відміну від багатьох українських перекладачів з азербайджанської, Микола Миколович досконало володів азербайджанською мовою (а також турецькою, старотурецькою, кримськотатарською) та постійно вдосконалював свої знання літератури, культури, історії, звичаїв і традицій азербайджанців, без чого неможливо здійснити високохудожній переклад як сучасної літератури, так і класиків, які писали свої тексти під впливом складних містико-філософських течій; більше тридцяти років свого життя дослідник присвятив азербайджаністиці, що увінчалося фундаментальною двотомною «Антологією азербайджанської поезії», яка була видана у 2006 році і по сьогодні залишається головною працею, що репрезентує на високохудожньому рівні азербайджанську літературу в українських перекладах.
У статті окреслюється ряд задач, які необхідно реалізувати для продовження справи М.Мірошниченка та якісного розвитку літературних взаємин між нашими країнами: видання рукописів перекладів з азербайджанської, що так і не побачили світ за життя перекладача через брак фінансування; видання авторських збірок поезій, зокрема, циклу поезій, присвячених цій країні; розвиток діалогових площадок, для обговорення та аналізу спадщини поета, перекладача та дослідника між фахівцями на міждержавному рівні.
Ключові слова: Азербайджан, Микола Мірошниченко, українсько-азербайджанські відносини, перекладацтво, літературний процеси, українська азербайджаністика.
ЗАВАНТАЖИТИ