Діяльність іноземних консульств в УНР доби Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.)

Анотація

Метою  статті є діяльність іноземних консульств в УНР доби Центральної ради протягом 1917-1918 рр.

Наукова новизна статті полягає в тому, що дане дослідження є одним із перших у вітчизняній історичній науці спеціалізованим комплексним аналізом основних аспектів діяльності консульських представництв на території УНР доби Центральної Ради протягом 1917-1918 рр. Наукова цінність роботи полягає також у поглибленні теорії у сфері міжнародних відносин, розвитку науки дипломатичного та консульського права, підвищенні якості наукової дискусії щодо місця й ролі почесних консулів в українській і світовій дипломатичній практиці.

У результаті дослідження, автор робить наступні висновки, що на момент проголошення Української Народної Республіки та набуття нею державної самостійності на її території перебували консульські установи іноземних держав, які мали дипломатичні та консульські зносини ще з Російською імперією. Не дивлячись на невизнання УНР з боку багатьох європейських країн протягом 1917-1918 рр. на території УНР функціонували ряд іноземних консульств: британське, французьке, іспанське, італійське, швейцарське, перське, бельгійське, американське, румунське, аргентинське та грецьке. Приймаючи до уваги те, що згідно встановленим звичаям представником консульського корпусу є старший по консульській службі консул, який на той період був грецький консул П.П. Гріпарі, одноголосно було прийнято прохати П.П. Гріпарі прийняти на себе обов’язки представника дипломатичного корпусу київських консулів, на що П.П. Гріпарі люб’язно погодився. Основні напрямки діяльності іноземних консульств в УНР доби Центральної Ради включали захист інтересів своїх громадян, інформаційну діяльність (моніторинг ситуації), ведення переговорів з урядом УНР, а також забезпечення евакуації та дипломатичний захист майна. До прикладу, данський консул у Києві узяв на себе функції від імені данського уряду надавати матеріальну допомогу австрійським військовополоненим у Києві та звернувся до українського уряду з проханням прийняти усі необхідні заходи для покращення побуту військовополонених. Перехід від Центральної Ради до Гетьманату призвів до переакредитації дипломатів. Консульства та представництва продовжували роботу, але їх функціонал змінювався, фокусуючись на захисті громадян та торговельних відносинах. Так, менше ніж за місяць до державного перевороту та приходу до влади гетьмана П. Скоропадського, деякі консульські представники покидали столицю УНР та тимчасово передавали свої повноваження іншим консулам дружніх країн.